Свобода волі чи страх за життя: значення статті 40 ККУ

Під час війни змінюється не лише лінія фронту, а й щоденна реальність мільйонів українців. Окупація, блокпости, погрози, примусові «розпорядження» озброєних осіб – усе це створює ситуації, у яких людина діє не з власної волі, а під тиском страху за життя і здоров’я. Тому саме для таких випадків у кримінальному праві існує норма, яка відділяє злочин від вимушеного вчинку.

Стаття 40 Кримінального кодексу України визначає, що не є злочином діяння, вчинене під впливом фізичного примусу, якщо особа через цей примус не могла керувати своїми діями. Йдеться про ситуацію, коли на волю людини впливала реальна загроза насильства, яка здатна була зашкодити її життю чи здоров’ю.

Особливої актуальності дана норма набула у період повномасштабної збройної агресії рф, коли трапляється безліч ситуацій, в яких цивільні особи опинялися під тиском сторони агресора. Людей змушували:

• виконувати роботи для окупаційної адміністрації;
• передавати майно або транспорт;
• розміщувати військових у житлі;
• надавати інформацію;
• брати участь у публічних заходах тощо.

У таких обставинах ключове питання: «Особа діяла добровільно, чи під впливом реального примусу?». Так, саме стаття 40 ККУ стає правовим інструментом, що дозволяє розмежувати умисну співпрацю з ворогом від вимушених дій, продиктованих страхом за життя.

Сумське міжрегіональне управління Міністерства юстиції