Новий закон про внутрішньо переміщених осіб: що важливо знати

Загальні положення

22 жовтня 2026 року набирає чинності Закон України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 1 липня 2026 року № 4924-IX (далі – Закон). З цього дня втрачає чинність Закон України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII, який регулював відповідні питання протягом останніх дванадцяти років.

Закон змінює правила взяття на облік і зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб, від яких залежить доступ до виплат, житла та інших видів державної підтримки. Водночас Кабінет Міністрів України, на який пунктом 5 розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону покладено обов’язок протягом трьох місяців прийняти необхідні нормативно-правові акти, станом на дату набрання Законом чинності жодного з таких актів не прийняв. Нижче викладено положення Закону, які безпосередньо стосуються кожної внутрішньо переміщеної особи, та ризики, що виникають у зв’язку з відсутністю підзаконного регулювання.

1. Чинність довідок про взяття на облік

Закон замінює довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи витягом з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб (стаття 8 Закону). Витяг у паперовій та електронній формах має однакову юридичну силу.

Водночас відповідно до пункту 4 розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону довідка, видана до набрання ним чинності, є чинною та не потребує заміни. Замінити довідку на витяг можна лише за заявою особи. Якщо законодавство вимагає подання довідки, замість неї може бути подано витяг.

Отже, особам, які вже перебувають на обліку, звертатися до органів для переоформлення документів не потрібно, проте можна за бажанням. 

2. Перебування за межами України

Закон № 1706-VII передбачав відкликання довідки у разі виїзду особи за кордон на постійне місце проживання. Тимчасове перебування за кордоном самостійною підставою для припинення обліку не було.

Закон встановлює іншу підставу. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 10 Закону особа знімається з обліку без її заяви, якщо вона відсутня на території України більше 90 днів поспіль або більше 180 днів сукупно протягом року. Виняток становлять випадки перебування за межами України з обґрунтованих причин, перелік яких і граничні строки такого перебування визначає Кабінет Міністрів України. Станом на сьогодні такий перелік не затверджено, а проєкт постанови щодо обліку внутрішньо переміщених осіб його також не містить.

Варто знати й інші підстави, з яких частина друга статті 10 Закону дозволяє зняти особу з обліку без її заяви: 

• неповідомлення у 30-денний строк про добровільне повернення до покинутого місця проживання; 
• виїзд за кордон на постійне проживання; 
• набрання законної сили обвинувальним вироком суду за кримінальне правопорушення проти основ національної безпеки України або за виправдовування, визнання правомірною чи заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України (стаття 436² Кримінального кодексу України); 
• подання завідомо недостовірних відомостей, які стали підставою для взяття на облік; 
• відновлення умов для безпечного, добровільного та гідного повернення до покинутого місця проживання; 
• смерть особи або оголошення її померлою. 

Крім того, особу знімають з обліку за її заявою про зняття з обліку, про повернення до покинутого місця проживання або у зв’язку з виїздом за кордон на постійне проживання (частина перша статті 10 Закону).

Зняття з обліку тягне за собою припинення виплат і підтримки, пов’язаних із перебуванням на обліку. З огляду на це особам, які планують тривале перебування за кордоном, рекомендується вести облік днів відсутності та зберігати документи, що підтверджують причину виїзду (медичні документи, документи про навчання, догляд за родичами тощо).

3. Діти, народжені після переміщення батьків

Закон № 1706-VII передбачав, що довідку про взяття на облік отримує кожна дитина. На практиці такі довідки оформлювалися також на дітей, народжених після переміщення батьків.

Відповідно до абзацу першого частини п’ятої статті 6 Закону дитина, яка народилася у батьків, обидва чи один з яких є внутрішньо переміщеною особою, після їх переміщення не вважається внутрішньо переміщеною особою. Абзац другий цієї частини лише зобов’язує державу забезпечувати підтримку внутрішньо переміщених осіб з урахуванням факту народження дитини, однак механізм такої підтримки Закон не визначає.

Діти, щодо яких довідку видано до 22 жовтня 2026 року, перебувають на обліку на підставі чинної довідки. Водночас у Верховній Раді України зареєстровано два законопроєкти, які пропонують змінити цей підхід ще до початку застосування Закону. Законопроєкт № 16087 передбачає, що дитина, народжена після внутрішнього переміщення одного чи обох батьків, вважається внутрішньо переміщеною особою, якщо на день її народження хоча б один із батьків перебував на обліку, а зняття батьків з обліку, їх смерть чи зникнення безвісти не є самостійною підставою для зняття дитини з обліку. Законопроєкт № 16096 пропонує брати таку дитину на облік за заявою одного з батьків або іншого законного представника.

4. Зміна місця проживання та повернення

Відповідно до статті 9 Закону у разі зміни місця проживання або повернення до покинутого місця проживання особа повідомляє про це районну державну адміністрацію, виконавчий орган місцевої ради або центр надання адміністративних послуг протягом 30 календарних днів. Неповідомлення про повернення є підставою для зняття з обліку без заяви особи.

Закон також запроваджує нову підставу для зняття з обліку – відновлення умов для безпечного, добровільного та гідного повернення до покинутого місця проживання (пункт 5 частини другої статті 10 Закону). Порядок встановлення такого факту має затвердити Кабінет Міністрів України; на сьогодні він відсутній, і критерії, за якими умови вважатимуться відновленими, невідомі.

5. Рішення про відмову у взятті на облік та про зняття з обліку і їх оскарження

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 6 Закону взяття на облік та зняття з обліку внутрішньо переміщеної особи є адміністративними актами у розумінні Закону України “Про адміністративну процедуру”. Це означає, що такі рішення мають бути обґрунтованими, тобто містити конкретну підставу, посилання на норму законодавства та обставини, якими вони обумовлені, а також інформацію про строк і порядок їх оскарження.

Частина сьома статті 6 Закону містить перелік підстав для відмови у взятті на облік. Ними є: 

• відсутність обставин, що спричинили внутрішнє переміщення (збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства, порушення прав людини або надзвичайні ситуації); 
• наявність в органів державної влади доказів подання особою завідомо неправдивих відомостей; 
• відсутність підтвердження факту проживання на території, з якої здійснено переміщення; 
• набрання законної сили обвинувальним вироком суду за кримінальне правопорушення проти основ національної безпеки України або за виправдовування, визнання правомірною чи заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України (стаття 436² Кримінального кодексу України).

У разі відмови особа відповідно до частини восьмої статті 6 Закону має право повторно звернутися із заявою, якщо в неї з’явилися підстави для взяття на облік або усунуто підстави для відмови, чи оскаржити рішення про відмову в адміністративному порядку та/або до адміністративного суду. Стаття 32 Закону поширює право на оскарження в адміністративному порядку та до суду на будь-які рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб у цій сфері. Для захисту своїх прав внутрішньо переміщені особи можуть скористатися правом на безоплатну правничу допомогу (стаття 19 Закону, Закон України “Про безоплатну правничу допомогу”), а місцеві державні адміністрації зобов’язані забезпечувати прийом громадян та надавати безоплатну первинну правничу допомогу з питань взяття на облік (пункт 1 частини першої статті 28 Закону), тобто роз’яснювати право на облік, порядок звернення та оскарження.

Слід враховувати, що зняття з обліку з підстав, передбачених частиною другою статті 10 Закону, здійснюється без заяви особи. Закон не передбачає обов’язку органу попередньо повідомити особу та надати їй можливість подати пояснення. Відтак особа може дізнатися про зняття з обліку лише після припинення виплат. У такому разі доцільно звернутися до органу, що здійснює облік, із вимогою надати копію рішення та оскаржити його.

Крім того, відповідно до частини четвертої статті 10 Закону особа, яку знято з обліку, має право повторно звернутися із заявою про взяття на облік у разі зміни обставин, які стали підставою для зняття з обліку, зокрема після повернення в Україну.

6. Що рекомендується зробити

Особам, які перебувають на обліку, рекомендується зберігати чинну довідку про взяття на облік; перед тривалим виїздом за кордон враховувати, що відсутність в Україні понад 90 днів поспіль або понад 180 днів сукупно протягом року є підставою для зняття з обліку (пункт 2 частини другої статті 10 Закону), та зберігати документи, що підтверджують причини перебування за межами України; своєчасно, протягом 30 календарних днів, повідомляти про зміну місця проживання або повернення; у разі відмови у взятті на облік чи зняття з обліку вимагати письмове рішення та оскаржувати його в адміністративному або судовому порядку; за потреби звертатися по безоплатну правничу допомогу та до Рад з питань внутрішньо переміщених осіб у своїй громаді.

7. Чому Закон не запрацює повною мірою

Більшість положень Закону, від яких залежить реалізація прав внутрішньо переміщених осіб, не можуть застосовуватися безпосередньо, оскільки прямо відсилають до порядків, що мають бути затверджені Кабінетом Міністрів України. Йдеться, зокрема, про такі норми.

Частина дев’ята статті 6 Закону передбачає, що порядок обліку внутрішньо переміщених осіб встановлює Кабінет Міністрів України. Саме цей порядок має визначити, куди і як подається заява про взяття на облік, які документи до неї додаються, у які строки приймається рішення. Частина шоста статті 6 Закону також доручає Уряду визначити, якими документами та відомостями можна підтвердити факт проживання на території, з якої здійснено переміщення, якщо адреса зареєстрованого чи задекларованого місця проживання відсутня або не збігається з фактичною.

Стаття 7 Закону запроваджує Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб як основу державного обліку та гарантує кожній особі безоплатний доступ до інформації про себе, зокрема через електронний кабінет. Однак порядок створення, функціонування бази та доступу до її відомостей, а також її взаємодії з іншими державними реєстрами має встановити Уряд (частина п’ята статті 7 Закону). Від цього залежить і видача витягу, який замінює довідку (стаття 8 Закону).

Стаття 9 Закону зобов’язує особу протягом 30 календарних днів повідомляти про зміну місця проживання або повернення, проте порядок такого повідомлення також визначає Уряд (частина друга статті 9 Закону).

Стаття 10 Закону встановлює підстави для зняття з обліку, однак перелік обґрунтованих причин перебування за межами України понад 90 і 180 днів та граничні строки такого перебування (пункт 2 частини другої статті 10 Закону), а також порядок зняття з обліку і порядок встановлення факту відновлення умов для безпечного, добровільного та гідного повернення (частина третя статті 10 Закону) мають бути затверджені Урядом.

Стаття 22 Закону зобов’язує державу оцінювати потреби внутрішньо переміщених осіб на всіх етапах переміщення та надавати підтримку відповідно до результатів такого оцінювання, а також передбачає цільову фінансову допомогу у вигляді допомоги на проживання. Водночас порядок оцінювання потреб (частина третя статті 22 Закону), розмір, порядок і тривалість виплати допомоги на проживання (частина четверта статті 22 Закону) визначає Кабінет Міністрів України.

Стаття 25 Закону гарантує право на безпечне, добровільне та гідне повернення до покинутого місця проживання та передбачає надання одноразової допомоги для такого повернення, розмір і порядок надання якої також встановлює Уряд (частина третя статті 25 Закону).

Стаття 14 Закону запроваджує Інформаційно-аналітичну систему об’єктів нерухомого майна для забезпечення внутрішньо переміщених осіб житлом з відкритою інтерактивною мапою об’єктів державної, комунальної та приватної власності, придатних для проживання, і можливістю подати заяву про надання житла. Порядок створення та функціонування цієї системи, порядок обстеження об’єктів, а також держателя й адміністратора системи має визначити Уряд.

Станом на дату набрання Законом чинності жоден із зазначених актів не прийнято. Відтак Закон фактично не запрацює повною мірою: нові процедури взяття на облік, видачі витягу, зняття з обліку та надання підтримки залишаються неврегульованими, а органи, що здійснюють облік, і самі внутрішньо переміщені особи опиняються в ситуації правової невизначеності. Ризики, пов’язані з перебуванням за кордоном, зняттям з обліку без заяви особи та підтримкою сімей, у яких народилися діти після переміщення, також залежать від змісту майбутніх урядових рішень.

8. Проєкти підзаконних актів

Міністерство соціальної політики, сім’ї та єдності України оприлюднило для громадського обговорення проєкти постанов Кабінету Міністрів України “Деякі питання обліку внутрішньо переміщених осіб” та “Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо особливостей виплати пенсій” (пропозиції приймаються до 30 жовтня 2026 року). Саме від змісту цих актів залежатиме застосування Закону на практиці, зокрема визначення обґрунтованих причин перебування за кордоном, порядку зняття з обліку та гарантій для осіб під час прийняття рішень. Закликаємо внутрішньо переміщених осіб, громадські об’єднання та ради з питань внутрішньо переміщених осіб ознайомитися з проєктами та подати свої пропозиції.

ГО “Громадський холдинг “ГРУПА ВПЛИВУ”

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».