Центр надання адміністративних послуг

Продовжуємо рубрику «Юстиція доступною мовою», у якій пояснюємо різницю між юридичними поняттями, які часто плутають або помилково вважають тотожними.

Сьогодні розбираємо ще чотири пари.

Відмова від прийняття спадщини ≠ неприйняття спадщини

Відмова від прийняття спадщини — це свідоме волевиявлення спадкоємця. Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого для її прийняття. Як правило, цей строк становить шість місяців із часу відкриття спадщини.

Неприйняття спадщини настає, якщо спадкоємець, який мав подати заяву про її прийняття, не зробив цього у встановлений строк. У такому разі він вважається таким, що не прийняв спадщину.

Водночас закон визначає випадки, коли спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину без подання заяви. Зокрема, це стосується спадкоємця, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та не заявив про відмову від неї. Малолітні, неповнолітні, недієздатні особи та особи, цивільна дієздатність яких обмежена, також вважаються такими, що прийняли спадщину, крім установлених законом випадків відмови.

Тож відмова від прийняття спадщини — це свідоме волевиявлення, оформлене заявою, а неприйняття — наслідок неподання необхідної заяви у встановлений строк.

Дарування ≠ заповіт

І договір дарування, і заповіт стосуються визначення подальшої долі майна. Однак це різні правові механізми, які мають різні наслідки.

За договором дарування одна сторона — дарувальник — безоплатно передає або зобов’язується передати в майбутньому іншій стороні — обдаровуваному — майно у власність. Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття, а щодо нерухомого майна — з урахуванням вимог про державну реєстрацію права.

Заповіт — це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Складення заповіту не передає право власності спадкоємцю: заповідач залишається власником майна, може надалі ним розпоряджатися, а також у будь-який час змінити або скасувати заповіт. Спадщина відкривається після смерті особи, а спадкоємець має прийняти її в порядку, встановленому законом.

Отже, дарування передбачає перехід майна за життя дарувальника, а заповіт визначає його долю на випадок смерті заповідача.

Нотаріальне посвідчення правочину ≠ засвідчення справжності підпису

Під час нотаріального посвідчення правочину нотаріус установлює особи його учасників, визначає обсяг їхньої цивільної дієздатності, перевіряє повноваження представників, установлює дійсні наміри сторін та перевіряє, чи відповідає зміст правочину вимогам закону.

Засвідчення справжності підпису має іншу мету. Нотаріус підтверджує, що підпис на документі зробила певна особа, але не посвідчує фактів, викладених у цьому документі.

Тому нотаріальне посвідчення охоплює зміст і законність правочину та волевиявлення його сторін, а засвідчення справжності підпису лише підтверджує, ким зроблено підпис.

Копія документа ≠ дублікат документа

Копія відтворює інформацію оригіналу документа. Вона може бути звичайною або засвідченою в установленому порядку. Таке засвідчення підтверджує її відповідність оригіналу, проте вона залишається копією.

Дублікат — це повторно оформлений документ, який видають для використання замість втраченого або пошкодженого оригіналу. Він має таку саму юридичну силу, як оригінал, і оформлюється в установленому законодавством порядку.

Отже, не кожна копія є дублікатом: копія відтворює інформацію оригіналу, а дублікат спеціально оформлюють для його заміни.

Зберігайте допис, щоб потрібні юридичні терміни завжди були під рукою. А ми продовжимо пояснювати юстицію доступною мовою.

Примітка: матеріал має інформаційно-роз’яснювальний характер та не встановлює правових норм.

Ми в Телеграм: https://t.me/minjustofficial

Міністерство юстиції України