24 лютого 2026 року — Четверта річниця повномасштабного російського вторгнення в Україну

24 лютого 2022 року. 3:40

О 3:40 ранку 24 лютого 2022 року росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну.

У цей час більшість українців ще спали. Але вже за лічені хвилини вибухи розбудили всю країну. Телефонні дзвінки, повідомлення, тривожні новини — кожен пам’ятає той ранок по-своєму. А дехто так і не встиг його запам’ятати.

Повномасштабна війна стала продовженням російської агресії, що триває з 2014 року, але саме 24 лютого 2022 року вона набула безпрецедентного масштабу.

З тієї ночі ми живемо в іншій реальності. Реальності повітряних тривог, блекаутів, обстрілів, втрат і болю.

Ворог збирався всього за кілька днів зламати нас та заволодіти нашою свободою. Натомість отримав спротив усього народу.

Мільйони людей стали поруч — на фронті й у тилу. Плели маскувальні сітки, готували для Захисників і Захисниць, евакуйовували людей із небезпечних міст, прихистили тих, хто змушений був залишити дім. Нам вдалося вистояти завдяки єдності та взаємопідтримці.

Одними з перших на захист України знову стали ті, хто вже пройшов війну раніше, — українські ветерани й ветеранки, які долучалися до війська у 2014–2021 роках. Дехто з них залишав лікування за кордоном і повертався додому, хтось — навіть на протезах, з інвалідністю та після поранень — знову ставав у стрій.

Вони повернулися туди, де відчували своїм обов’язком бути. Не тому, що мусили, а тому що розуміли: ціна поразки буде ще вищою.

3:40 ранку 24 лютого 2022 року — точка відліку нової сторінки нашої історії. Мить, коли все розділилося на “до” і “після”, і ми по-справжньому почали цінувати життя, цінувати одне одного та нашу свободу.

Це час, який назавжди нас змінив. Час, коли ми усвідомили: можливість жити у вільній країні — не даність, а право, яке треба виборювати.

Дякуємо кожному Захиснику і кожній Захисниці, які стали на захист України. Саме завдяки вашій силі, стійкості та відданості ми маємо можливість жити на своїй землі. Називатися суверенною та незалежною державою. Говорити українською мовою й вільно визначати своє майбутнє.

Пам’ятаємо Героїв, які віддали найдорожче — своє життя — заради рідних, заради кожного з нас, заради України. Вони стали справжнім щитом як для своїх родин, своїх дітей та близьких, так і для зовсім незнайомих українців і українок. Вічна шана всім полеглим у боротьбі за Україну.

Продовжуємо боротьбу. Всі разом. Єднаючись.

Бо маємо за що. Бо маємо заради кого.

Слава Україні! Героям Слава!

Мінветеранів