Центр надання адміністративних послуг

16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР ухвалила один із найважливіших документів новітньої української історії — Декларацію про державний суверенітет України.

Вона стала політико-правовою основою майбутнього проголошення незалежності держави 24 серпня 1991 року та започаткувала процес формування власних державних інституцій.

Робота над Декларацією тривала кілька місяців і стала результатом співпраці представників різних політичних сил. За основу було взято кілька проєктів документа, які доопрацьовувалися в парламентських комісіях та під час пленарних засідань Верховної Ради. Вагомий внесок у підготовку тексту зробили народні депутати Левко Лук’яненко, Юрій Костенко, Ігор Юхновський, Сергій Головатий, Михайло Горинь, Дмитро Павличко, Володимир Яворівський, Павло Мовчан, Володимир Черняк, Володимир Пилипчук та інші представники демократичного депутатського об’єднання «Народна Рада». Документ підтримали 355 народних депутатів, проти висловилися лише четверо.

Декларація складалася з преамбули та десяти розділів, які визначали основні засади державного суверенітету України. У ній проголошувалися самостійність, повнота і неподільність влади республіки в межах її території, а також незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах. Документ закріпив право українського народу на самовизначення, визначив народ України єдиним джерелом державної влади та наголосив на пріоритеті Конституції і законів України над союзним законодавством.

Особливе значення мала економічна складова Декларації: проголошено право України на власний державний бюджет, банківську, фінансову, митну та податкову системи, формування самостійної економічної політики, а також право на володіння, користування й розпорядження національним багатством. Передбачалася можливість запровадження власної грошової одиниці.

Декларація проголосила територію України в існуючих кордонах недоторканною, а її зміна могла здійснюватися лише за рішенням народу.

Документ також визначав право України на власні Збройні Сили, внутрішні війська та органи державної безпеки. Окремо проголошувався намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти та не набувати ядерної зброї.

Документ проголошував рівність усіх громадян незалежно від національності, політичних чи релігійних переконань, визнавав право української нації на самобутній розвиток, а також гарантував вільний національно-культурний розвиток усім етнічним спільнотам, які проживають в Україні.

Хоча Декларація ще не означала повного виходу зі складу срср, вона заклала правові механізми для цього кроку. Уже 24 серпня 1991 року Верховна Рада України, спираючись саме на її положення, ухвалила Акт проголошення незалежності України, де прямо зазначалося, що він ґрунтується на Декларації про державний суверенітет України. Принципи, закладені в Декларації, були враховані під час підготовки Конституції України, ухваленої 28 червня 1996 року. Саме вони стали основою сучасного конституційного ладу, закріпили суверенітет, територіальну цілісність, демократичний характер держави та верховенство права. До 1996 року 16 липня офіційно відзначалося як День незалежності Украї- ни. Після ухвалення Конституції України державне свято було перенесено на 24 серпня — день проголошення незалежності у 1991 році.

Декларація нагадує, що українська державність є результатом послідовного прагнення народу до свободи, а незалежність — не випадковий історичний збіг, а закономірний наслідок багатовікової боротьби за право жити у власній суверенній державі. Прийнятий 16 липня 1990 року документ став першим фундаментальним державотворчим актом новітньої України, що юридично визначив засади її суверенітету, демократичного розвитку, територіальної цілісності та майбутньої незалежності.

Пресслужба Апарату Верховної Ради України.

Нижньосірогозька селищна військова адміністрація